| Воскресенье, 05.05.2024, 22:04 | Главная | Регистрация | Вход |
|
| |
Меню сайтаПоискДрузья сайтаСтатистикаОнлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
 Великой Победе посвящяется!
 Слава Героям!!! Баденко Илона Ученица 11 класа ВІЙНА Життя моє скінчилось, Як ніч, вранці-рано. Вже сонце засвітилось І я туманом стану. Злетіти б над полями Вільним білим птахом, Забути все, що сталось з нами, Розлучитись навіки зі страхом. І полине пісня моя Над горами високих Карпат, Приєднається пісня твоя Над снігами забутих вже втрат. Ми полинемо з піснею в ріки, Ми струмками в них потечем. Щоб забути жорстокі крики Й не зайтися безжальним плачем. Щоб війна, що точилась між нами Припинилась враз й полилась Пісня миру над цими степами, Де кров людська пролилась. Щоб ніколи у цілому світі Не було тяжких втрат, Щоб росли, розвивались діти На схилах гірських Карпат. Буде щастя у вас, люди! І майбутнє сонячним буде! Лише я цього не побачу. Не тужу. Не кричу. Не плачу. СЛОВО Зброя всесильна у слов’янів є, Зброя таємна і водночас розкрита. Вражений силу її визнає, Хоч розгадка ця таїною оповита. Найдорожче в нас – це слово, Хоч на перший погляд воно просте, Але слово, лиш єдине, вже складає мову, «Все дурниці» - скажеш ти на те. Але словом можна вразити і можна вбити, Словом підкорити можна всі моря, Ним можна лікувати і добро творити, Володієш словом – вся земля твоя. Покоління року. Репу і металу Слово це паплюжить, кидає на вітер, Слово віддаємо ворогам на поталу. Схаменіться, люди! Ми ж слов'янів діти! Те, що предки наші все життя гляділи, Що заповідали нам на довгий вік, Бережімо, і на небесах тоді б зраділи Предки наші, що змогли словам ми дати лік. Последний день войны Война – это кровь и слёзы, и раны, И смерть, забравшая многих рано. И запад жизни, с ней – восход. На тот свет последний поход. И стон и снова смерти вой, Твоя душа уходит, не закончив бой, Прости, то не уберегла, Я ранена, я не смогла. И снова свист, и пули, страх, Вновь смерть и боль, всё это –крах. Последний взгляд на небо с кровью, Он покидает мир с любовью. Последний день войны настал, Боец весь в ранах, он устал. Не увидав победы нашей, Он умер, звали его Сашей. Он сыном был одним в семье, Мы в школе сидели на одной скамье, Друзьями были и учились вместе, Я храню память о нём в нашей песне. ПОБЕДА В небесах алела кровь На фронтах роковой войны, Молния и запах пепла вновь, Не спать той ночью жителям страны. Там, где добро со злом столкнулись Земля трещала и горел огонь. Те, кого мы победили, вновь вернулись, Сожженных тел распространяя вонь. И с улыбкою злобно-кровавой, Пожирая мечты, жизни, сны, Оны хлынули на нас тяжелой облавой, Не ожидая ответного удара весны. Мы выжидали время обороны и И слышали, как зло ревело, Пожар сжирал у деревьев кроны, Мы ждали. Нас надежда грела. Полк зла разрушил красоту вокруг, А главный их беспечно хохотал, К нему, смеясь, подошел, наверное, друг, Но сраженный стрелой добра, упал. И зло взбесилось, брызнуло вдруг ядом, На нас с большою силою пошло. Наш командир обвёл всех взглядом, Что значило: «Время пришло». В атаку кинулись мы им навстречу, Никто нас не ждал, мы врасплох их застали, Хоть их командир и орал: «Покалечу!», Ряды врага в сраженьи пали. Мы не щадили зла, уничтожали Их меньше ставало каждый раз. Мы побеждали из всегда, МЫ побеждали! И знали – победа наша в этот раз. И вот настал тот долгожданный час, Когда зла нет, добро вокруг. Когда везде красиво и радуется глаз, Ты счастлив, рядом – лучший друг. Козачок Лидия Григорьевна жительница села М. Горького Вот и воздвигли памятник в посёлке Вам, кто умырал от ран и мук, От злых фашистских рук. Стоит он, возвышаясь над посёлком, Ведь это мать, а может быть жена или сестра Ждет возвращения домой солдата. Застыла взглядом вдаль в тяжёлом ожиданьи, Не скажет слова никому, Свою ладонь прижала к сердцу, Другою, обняв сына, брата или просто малыша. Склонили головы седые ветераны, Застыли на минуту звуки, людские голоса. Поклон Вам, усопшие солдаты молодые, За счастье жить, мечтать, рости В мире, радости, в любви и теплоте И буйным цветом на земле цвести! Пам'ять про ветерана Мій дід, Січний Григорій Федорович, в травні 1939 року вісімнадцятирічним юнаком пішов на строкову службу до лав Радянської армії. Службу проходив у Білоруському військовому автомобільному батальйоні, але не судилося повернутися додому, тому що в 1941 році прозвучала чорна звістка - війна. Батальйон, де проходив службу Григорій Федорович, був зарахований у Другий Білоруський фронт під командуванням маршала Рокосовського. З початку і до завершення війни він підвозив на своєму автомобілі боєприпаси на передову, а на військовому аеродромі до літаків - авійційні бомби. В 1943 році при черговому перевезенні почалася повітряна атака фашистів, де й було поранено мого діда. Лікувався в шпиталі в місті Вітебську. Після цього він знову потрапив на свій фронт. Війну закінчив у Берліні з перемогою. А ще дід переганяв американські автомобілі "Студебекер" з Ірану через Грузію на Другий Білоруський фронт. був нагороджений під час війни медалями "За бойові заслуги" та "За відвагу".(з розповіді онука Січного Олександра) |
 |
 |
| Copyright MyCorp © 2024 | Сделать бесплатный сайт с uCoz |